Єретик і панни

Ян Ґондович

На рисунку Бруно Шульца сивобородий Якуб стоїть навколішки біля ніг двох юних, зайнятих роботою швачок. Заступником у його залицяннях виступає кравецький ґолем – полотняний манекен із полакованою кулею замість голови. Демонічна служниця Аделя, котра щойно увійшла із підвечірком, спопеляє поглядом цю ганебну сцену. Такого рисунку не існує. Як хто захоче, то може собі його скомпонувати у фотошопі. Серед начерків Шульца він знайде кравця, котрий стоїть навколішки перед клієнткою, дівчат із дурнуватими личками, що сидять поруч, гідні портрети Якуба, сувору Аделю, ба навіть манекена. Втім, можна бути майже певним, що той рисунок колись існував. Як і пізніший Санаторій Під Клепсидрою, Цинамонові крамниці автор також спорядив ілюстраціями, проте директор видавництва „Rój” Маріан Кістер [Marian Kister] відхилив екстравагантні рисунки нікому незнаного дебютанта. А в вересні [1939 року] „Пегасів із Кредитової” поглинула пожежа.

До літератури

Маючи до діла із творчістю Шульца, відчуваєш спокусу реконструювати те, що в ньому потенційне, розпорошене, а часто й вправно приховане, власне таких пропалих зображень. Адже Шульц – підступний оповідач, до того ж, за біблійним зразком будує свої історії з руїн і залишків власних попередніх історій. Як у випадку Людвіга Вітґенштайна, в якого розрізняють „першу”, „другу”, а може й „третю” філософію, в Шульца ми можемо говорити про першу, другу та третю міфології. Друга – відома усім – то деміургові претензії Батька та історія його метаморфоз. Третя – то міф Книги, пошуків Автентику й підземного царства оповіді з Весни, яка провадить до месіанської ідеї віднови світу.

Проте мене над усе цікавить перша міфологія. Утім із нею ми маємо той клопіт, що вона існувала в долітературний період, виражена в образотворчості, сьогодні – за винятком Ідолопоклонної Книги – майже цілковито знищеній. Той, хто прагне з’ясувати, звідки то все узялося, мусить удатися до ретроспективного аналізу, трактуючи рисунки як залишки поламаної фабули. Книга за самою своєю назвою призначена для читання, чи не так? Натомість, у текстах слід шукати (мабуть, навмисних) непослідовностей, які в світлі засновницького міфу втрачають свою непослідовність.

Отой засновницький міф – то відповідь на запитання, чим займалася дрогобицька мистецька група „Kalleia” ["Красні речі"], заснована Шульцом і його однолітками за рік чи два до Першої світової війни та чинна упродовж близько десяти років. Теза така, що молоді люди обох статей, чиї прізвища вдалося встановити Єжи Фіцовському, а обличчя були увічнені Шульцом, спільними зусиллями уяви, підбудованої читанням книжок, відтворили – напівсерйозно – язичницький культ богині родючості, попросту кажучи, еротизму: ідолопоклонство умовне, недобори – реальні. Це перша Шульцівська „міфізація реальності”. „Сакральні” гравюри Ідолопоклонної Книги криють у собі візію обрядів того культу, перенесеного в реалії галицького містечка. Особливо знаменними є нічні теофанії жриць місячної богині, які впроваджують мешканців у стан екстазу. В пізніших оповідях Шульца повертається мотив незвичайних збоїв небесної механіки та примх клімату – ознак неминучого настання часу злочинних сповнень. Місто, яке в літні дні підпорядковане жорстокій сонячній дисципліні, в такі ночі змінюється на фантасмагоричний Содом.