Франц Кафка і Бруно Шульц: таргани і крокодили

Єва Курилюк

Нещодавно один американський друг задав мені на перший погляд неймовірне запитання:  «Що б ти порекомендував любителю модерністської  літератури, якби тобі довелося назвати лише одну книжку з польської белетристики?» «Вулиця Крокодилів» Бруно Шульца, — відповів я, — збірка оповідань прозаїка рівня Кафки. «Кафки?» Мій друг промимрив з недовірою. «Ти не перебільшуєш?» Анітрохи. Франц Кафка і Бруно Шульц, говорячи  чудовою метафорою Шульца, – це два видатні громадяни Республіки Мрій, здатні перетворити проникливе спостереження у пророцтво, окреслюючи марення і кошмари настільки точно, неначе вони є фактами з життя. Ілюстратори людської природи та візіонери історії, вони доповнюють один одного в цікавий та значний спосіб.

Франц Кафка (1883-1924) і Бруно Шульц (1892-1942) народилися в асимільованих єврейських родинах у мультикультурній та багатомовній Австро-Угорській Імперії. Кафка походив із заможної німецькомовної сім’ї у Празі, Шульц – зі скромної польськомовної в Дрогобичі. Німецька мова Кафки, яка захоплює прохолодною суворістю, завдячує Pragerdeutsch, вишуканій пост-класичній німецькій, якою розмовляла у Празі освічена єврейська еліта. Ця мова була досконалим засобом вираження того, що Кафка мав на думці. Працюючи в міжнародній страховій компанії, він спостерігав за бюрократією, приведеною в рух капіталістичною продуктивністю, що діяла в моральному вакуумі, та уявляв собі, наскільки легко вона може обернутися в тоталітарну машину смерті. Бруно Шульц настільки ж гостро усвідомлював те, як Європа ставала корумпованою та кримінальною, але він мав іншу точку спостереження. Обдарований художник і рисувальник, він заробляв на життя вчителем праці у середній школі; після уроків він ілюстрував свої історії та малював автопортрети і портрети друзів. Він працював у рідкісній техніці, відомій як cliche verre – друк з оброблених скляних пластин, і досягнув досконалості в чорно-білому зображенні гротескного та еротичного. Послідовник Ґойї, Обрі Бердслі та інших європейських митців кінця XIX століття, Шульц захоплювався людиною-звіром і черпав натхнення в Леопольда фон Захер-Мазоха, австрійця з Лемберга (польською Lwow), і його відомого роману «Венера в хутрах» (1870) – біблії мазохізму.

На відміну від мандрівника-космополіта Кафки, Шульц міцно осів у Дрогобичі, середньому за розмірами місті зі зв’язками з міжнародним бізнесом, розташованому в промисловому нафтовому регіоні Галичини, східній провінції Австро-Угорщини, яка після Другої світової війни стала частиною Польщі. Поетична проза Шульца вкорінена в галицькій польській мові, на яку відклала відбиток офіційна імперсько-австрійська німецька, мові, залюбленій в закручені речення та архаїчні за звучанням латинізми, проте багатій і поліфонічній, приправленій ідишською дотепністю, прикрашеній гасидською фантазією, мові, що луною повторює мелодійність української, якою розмовляли в сільській місцевості довкола Дрогобича. Вільно володіючи німецькою, Шульц був також знайомий з польськими модерністами Варшави, Кракова і Львова та німецькомовним авангардом Відня, Берліна і Праги, в тому числі з Кафкою, чий «Процес» був перекладений польською мовою.

Дует «батько-і-син», що є символом нової та старої влади і викликає спомини про відповідні стосунки письменників з їхніми власними батьками, перебуває в центрі текстів Кафки та Шульца. Енергійний та успішний батько Кафки був сімейним тираном, який не визнавав культури й усього духовного, в тому числі юдаїзму та літератури свого сина.  З іншого боку, Якоб Шульц був симпатичним ексцентриком зі слабим здоров’ям, супроводжуваний постійними невдачами і пристрасно залюблений у тварин. Цю пристрасть розділяв і його син, і Кафка, який писав про мавпу, яка мудріша за людину, і Жозефіну, співачку-мишу з його останнього оповідання, яке надихнуло автора коміксу «Маус». Обидва письменники ототожнювали себе з невдахами і захоплювалися цією невинною «крихтою життя», як кличе Шульц ляльку Німрод, іронічно названу іменем старозавітного воїна та мисливця.

Якоб Шульц, більше схильний до мріяння ніж до комерції чи виконання батьківських обов’язків, зазнав невдачі в бізнесі та як глава сімейства. Його  магазин тканин на площі Ринок, розташований у родинному домі та зареєстрований на ім’я дружини Генрієтти, згорів невдовзі після спалаху Першої світової війни в 1914 році. Прикутий до ліжка і догляданий Генрієттою і молодшим сином Бруно, Якоб лише на кілька місяців пережив пожежу. Ми бачимо батька письменника в багатьох оповіданнях, і найбільше – в «Птахах», аналозі Кафчиного «Перевтілення».